Экс-секретарь Папы Иоанна Павла ІІ Мечислав Мокшицкий: «Церковь Латинского обряда в Украине является Церковью для всех»
Интервью c архиепископом Мечиславом Мокшицким, митрополитом Львовским Латинского обряда, Председателем Конференции римо-католических епископов в Украине. Осень 2008 года для Римо-Католической Церкви в Украине ознаменовалась назначением нового главы Львовской архидиецезии, а вместе с тем Председателя Конференции римо-католических епископов в Украине – архиепископа Мечислава МОКШИЦКОГО. Очень интересным фактом биографии его Высокопреосвященства является то, что длительное время он был вторым секретарем Папы Иоанна Павла ІІ. Как же повлияет его опыт на развитие РКЦ в нашем государстве и на ее взаимоотношения с другими Церквями? На эти и другие вопросы в интервью отвечает владыка Мечислав.
— Ваше Высокопреосвященство, девять лет Вы были личным секретарем Папы Иоанна Павла ІІ. Чему в первую очередь Вы научились от Его Святости?
— Личность Иоанна Павла ІІ очень богата. И, по-видимому, трудно выразить это в нескольких предложениях. О нем можно говорить с разных сторон. Но больше всего, что меня поражало в Святейшем Отце, это его «человечность». Он был просто человеком. Человеком, который был дисциплинированным. Он имел расписание дня, которого ежедневно придерживался. Он был человеком, который умел слушать, был впечатлительным к красоте, к добру, а также к другому человеку. Имел широкое видение. Его мысли не ограничивались лишь теологией и верой. Он чувствовал потребности человека, а также опасности мира. И видя это все, старался применять Боже Слово к актуальной современной ситуации. Второй чертой, которую хочу отметить, была его выносливость в молитве и большое доверие Господу Богу. Иоанн Павел ІІ, как мы всегда наблюдали, был человеком покоя. И этот покой передавался также и другим.
Из чего вытекал его покой? Как я имел возможность видеть, он исходил из того, что Папа вверял себя и свою миссию у руки Бога и Пресвятой Богородицы – totus tuus (с лат. весь твой – РИСУ). Меня не раз спрашивали, как он реагировал на то или иное: на смерть, на войну или на взрыв башен в Соединенных Штатах? Иоанн Павел ІІ в покое получал эти сообщения. Если это была смерть кого-то из близких, то он говорил: «Вечный отдых дай им, Господи. Помолимся». Правда, не раз был возглас: «О, Боже!». Однако потом он все это отдавал Господу в молитве. Но там не было какой-то паники. То скорее был покой. Потом он просил послать телеграмму с уверением в солидарности и с памятью в молитве. То есть то, что он мог сделать со своей стороны, он делал, а остальное вверял в руки Бога в молитве. Именно из-за этого он имел такой покой. Он знал, что все в руках Господа Бога.
Молитва. Святейший Отец много времени проводил за молитвой в часовне. И я уже не раз рассказывал другим, что это были простые молитвы. Он часто молился Розарий (молитва на четках к Богородице – РИСУ). Произносил много молитв из молитвенника, который был у него еще с семинарских времен. И то, повторяю, были простые молитвы. Духовность и мистика Иоанна Павла ІІ не была какой-то чрезвычайной. Она происходила из простого способа молитвы: просьба о прощении, а также выражение благодарности и хвалы Богу.
— В чем заключается «новая евангелизация» Иоанна Павла ІІ? Как Вы планируете реализовать ее в своем служении в Украине?
— Здесь не нужно внедрять чего-то сверхъестественного. Это в первую очередь обращение к людям с Божьим Словом. То есть, в первую очередь, катехизация: обучение людей истинам веры. Я знаю, что здесь, в Украине, много лет не было такой возможности. Родители или бабушки передавали детям лишь главные истины веры, учили молиться, поощряли к участию в Службе Божьей. Но они не были приготовлены к тому, чтобы помогать детям углублять истины веры катехизацией. И современная молодежь не углубляется, не она ознакомлена, не проинформирована.
Поэтому им нужно говорить о Церкви, о ее учении, о Евангелии. А после этой катехизации каждый может избрать способ, которым хочет переживать свою религию. Потому что одних знаний недостаточно. Ведь главное – переживать встречу с Господом. И потому в нашей Церкви есть много мирянских движений: «Свет жизни», Неокатехуменальная Дорога, Обновление в Святом Духе, Движение чистых сердец, Легионы Марии и много других. Здесь множество предложений, и каждый может выбрать, каким способом хочет переживать свою веру, свою любовь к Господу, какой способ молитвы ему ближе всего.
— РКЦ в Украине традиционно ассоциируется с Церковью церковных меньшинств. Как, по вашему мнению, соединить беспокойство Церкви о сохранении языков и культур меньшинств и открытости для всех, которая определяет вселенскость, то есть католичность Церкви?
— Церковь Латинского обряда в Украине является Церковью для всех. Это не польская Церковь, как часто ее называют (или для кого-то выгодно говорить, что РКЦ является Церковью польской). Это неправда. Мы являемся Католической Церковью в Украине, в которой все могут найти свое место. Ведь не говорится, что Греко-Католическая Церковь лишь для украинцев – там есть и другие. И эта Церковь есть не только в Украине, а также и в других странах. Так же и с Церковью Латинского обряда. Наша Церковь есть и в Германии, и в Польше, и в Италии, и в Испании, и во многих других странах. Похоже, как здесь – к ней принадлежат люди разных национальностей, которые выражают свою веру на разных языках.
Конечно, в Украине основным языком является украинский. Но, если будут большие польскоязычные общины, то будем отправлять Богослужение на польском. Если будут украиноязычные общины, то будем отправлять на украинском. И так же с другими языками: словацким, венгерским, русским и так далее То есть мы идем навстречу потребностям верующих. Случается также, что Литургию служат на нескольких языках: например, одно чтение читают на польском языке, Евангелие – на украинском, молитва верных осуществляется разными языками собравшихся. Потому что здесь главнее всего, чтобы это был язык коммуникативный.
В июне мы проводили встречу для министрантов (прислужники священника во время Литургии — РИСУ). Мы разделили ребят на две группы: украинскую и польскую. Украинская группа была намного большей. Это еще раз показало, что должны катехизировать на украинском языке. Но не раз встречаемся с критикой – нас критикуют за то, что мы украинизируем. Но Церковь Латинского обряда здесь является Церковью в Украине, а не является какой-то национальной Церковью. И потому в нашу Церковь могут прийти все, кто хочет.
— Столица Митрополии РКЦ в Украине находится во Львове. В Ваших планах есть перенесение ее в Киев, как это сделали со своим центром греко-католики?
—Римо-Католическая Церковь никогда не стремилась подчеркивать свою власть, потому что она является Церковью служебной. А Львовская митрополия когда-то была второй самой старшей митрополией в Польше. Следовательно она имеет длинный исторический корень. И так как большинство верных латинского обряда находятся в Западной Украине, то сейчас нет потребности переезжать в Киев. В будущем можно будет подумать о второй митрополии в Киеве, потому что пределы Церкви здесь очень широкие. Наличие нескольких митрополий есть и в других странах. Но это лишь для улучшения организационных и административных дел. Здесь не идет речь о престиже, а о лучшем исполнении душпастырства и административных дел.
— Поколение свидетелей веры, которые пронесли ее через время гонений атеистического режима, медленно отходит к Господу. В Церкви сейчас приходит новое поколение. Каким образом этому новому поколению передать веру, в какой форме, какими средствами?
— Здесь важно иметь контакт с молодежью. Это организация разных форм работы с молодым поколением. Потому что молодежь является будущим Церкви и будущим народа. Можно организовать встречи в малых группах при приходах. Также молодежь очень охотно принимает участие в паломничествах. Нужно организовывать религиозные фестивали: музыкальные или кинофестивали. Это мероприятия, на которые молодежь охотно придет. А после того можно провозглашать им Боже Слово, информировать и учить их.
— РКЦ известна своими многочисленными мирянскими движениями и сообществами. Что Вы будете делать для поднятия роли мирян в евангелизации и жизни Церкви в Украине?
— Как знаем, в Церкви есть священство сакраментальное и священство общее. И потому мы воспитываем верных так, чтобы они также чувствовали себя ответственными за миссию провозглашения Евангелия – не только примером жизни, а также и словом. Это могут быть светские катехиты и ответственные лица, которые могут организовать работу в разных группах. Такие лица могут быть привлечены, например, к душпастырству семей, студенчества и прочее. Миряне также организовывают разные специализированные конференции, тренинги и другие мероприятия.
— Иоанн Павел ІІ говорил о мире коммуникации как о самом „первом Ареопаге нашего времени”. РКЦ на Западе очень широко использует масс-медиа для евангелизации. Не думаете ли в Украине использовать этот опыт и как именно?
— Известно, что СМИ имеют большое влияние на формирование ментальности через передачу определенной информации. Следовательно это хорошие средства в зависимости от того, для чего используются и что ими передается. Это также очень дорогие средства. А наша Церковь в Украине еще до сих пор встречается с большими проблемами. И до этого времени большинство внимания было обращение на восстановление структур, на строительство и ремонт церквей. А потому этой сфере не было посвящено много времени. Но это хорошие средства – радио, ТВ. Их нужно использовать, потому что, например, есть много людей старших и больных, которые не могут прийти в церковь. Есть много таких, которые еще не знают Бога, но ищут. И они могут воспользоваться этими средствами, чтобы узнать больше о нашей христианской вере.
Важную роль имеет сегодня Интернет, потому стоит создавать Интернет-сайт, который будет информировать даже ту же молодежь. Также и другие средства – газеты и журналы – должны отвечать ментальности современных людей.
— Недавно, выступая на Ватиканском Радио, Вы заявили, что стремитесь нести свое служение «в духе братского и экуменического понимания». В чем будет проявляться экуменизм его Высокопреосвященства Мечислава Мокшицкого?
— Это не только мой экуменизм. Он должен и, думаю, будет проявляться в любви, во взаимопонимании, во встречах и в решении важных вопросов. И, насколько это будет возможно, мы будем стараться организовывать разные симпозиумы, Неделю молитв за единство христиан (всемирная молитвенная практика, происходят ежегодно 18-25 января – РИСУ). То есть быть вместе, познавать друг друга и таким образом строить связи во взаимной любви и понимании.
— Благодарю за разговор, Ваше Высокопреосвященство.
Справка РИСУ: Митрополит в Западном обряде – это координационная функция в пределах определенной территории (несколько диецезий). В одной стране может быть несколько митрополий. Поскольку Главой поместной Церкви Латинского обряда является Глава Конференции Епископата, который необязательно должен быть митрополитом.
Светлана Ярошенко, РИСУ
Скоро будет Добавить анонс
Все новости
- 03:09 // Как создать интернет-магазин: особенности, сложности и советы? (р)2
- 11:59 // В Москве суд запретил христианам молиться в своей квартире1
- 11:55 // Папа Римский впервые вступил на землю Аравийского полуострова2
- 09:23 // Что подарить на Новый Год папе? (р)1
- 12:40 // Музыкальная команда Skeemans победила в конкурсе «Хит-конвейер»1
- 11:28 // Известные блогеры поддержали кризисный Центр для матерей с детьми0
- 10:48 // Иерусалимская конференция “Будущее Израиля в свете Откровения”3
- 12:24 // Католики Республики Конго выдвинули в кандидаты на пост президента страны кардинала0
- 11:49 // Боевики “ЛНР” сорвали Богослужение в протестантской церкви0
- 11:47 // В Британии пациентов в вегетативном состоянии разрешили отключать от системы питания без разрешения0
Другие статьи
22 Ноя. 04:38 // Интервью:
Ігор Плохой: «Сформувати соціальну доктрину церкви повинні богослови. Активісти допоможуть” (Ч. 2)
22 Ноя. 02:36 // Интервью:
Ігор Плохой: «Сформувати соціальну доктрину для церкви повинні богослови. Активісти допоможуть!”
Календарь // Апрель 2024 |
||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| П | В | С | Ч | П | С | В |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
Комментарии пользователей (0)
Так ведь этот материал вышел давно,только на украинском языке.Почему он появился опять,только с датой 06.01.2009 ?
«Церква Латинського обряду в Україні є Церквою для всіх» 23:14
Інтерв’ю з архиєпископом Мечиславом МОКШИЦЬКИМ, митрополитом Львівським Латинського обряду, Головою Конференції римо-католицьких єпископів в Україні
Цьогорічна осінь для Римо-Католицької Церкви в Україні ознаменувалася призначенням нового очільника Львівської архидієцезії, а разом з тим Голови Конференції римо-католицьких єпископів в Україні – архиєпископа Мечислава МОКШИЦЬКОГО. Дуже цікавим фактом у біографії його Високопреосвященства є те, що тривалий час він був другим секретарем Папи Івана Павла ІІ. Як же вплине його досвід на розвиток РКЦ у нашій державі і на її взаємовідносини з іншими Церквами? На ці та інші питання у спеціальному інтерв’ю для РІСУ відповідає владика Мечислав.
— Ваше Високопреосвященство, дев’ять років Ви були особистим секретарем Папи Івана Павла ІІ. Чого найбільше Ви навчилися від Його Святості?
— Особистість Івана Павла ІІ дуже багата. І, мабуть, важко висловити це в кількох реченнях. Про нього можна говорити з різних сторін. Але найбільше, що мене вражало у Святішому Отцеві, це його людська постава. Він був просто людиною. Людиною, яка була дисциплінованою. Він мав розклад дня, якого щоденно дотримувався. Він був людиною, яка вміла слухати, був вразливим до краси, до добра, а також до іншої людини. Мав широке бачення. Його думки не обмежувалися лише теологією і вірою. Він відчував потреби людини, а також небезпеки світу. І бачачи це все, старався застосовувати Боже Слово до актуальної сучасної ситуації. Другою рисою, яку хочу відзначити, була його витривалість у молитві і велика довіра до Господа Бога. Іван Павло ІІ, як ми завжди спостерігали, був людиною спокою. І цей спокій передавався також й іншим. З чого випливав його спокій? Як я мав можливість бачити, він походив із того, що Папа ввіряв себе і свою місію в руки Бога і Пресвятої Богородиці – totus tuus (з лат. увесь твій – РІСУ). Мене не раз запитували, як він реагував на те чи інше: на смерть, на війну чи на вибух веж у Сполучених Штатах? Іван Павло ІІ у спокої отримував ці повідомлення. Якщо це була смерть когось з близьких, то він казав: «Вічний відпочинок дай їм, Господи. Помолимось…». Щоправда, не раз був вигук: «О, Боже!». Натомість потім він усе це віддавав Господові на молитві. Але там не було якоїсь паніки. То радше був спокій. Потім він просив надіслати телеграму із запевненням солідарності та з пам’яттю у молитві. Тобто те, що він міг зробити зі свого боку, він робив, а решту ввіряв у руки Бога на молитві. Саме через це він мав такий спокій. Він знав, що все в руках Господа Бога.
Молитва. Святіший Отець багато часу проводив за молитвою у каплиці. І я вже не раз розповідав іншим, що то були прості молитви. Він часто молився Розарій (молитва на вервиці до Богородиці – РІСУ). Відмовляв багато молитов з молитовника, який був у нього ще із семінарських часів. І то, повторюю, були прості молитви. Духовність і містика Івана Павла ІІ не була якась надзвичайна. Вона походила з простого способу молитви: виражання перепрошення, вдячності і хвали Богові.
— У чому полягає «нова євангелізація» Івана Павла ІІ? Як Ви плануєте реалізувати її у своєму служінні в Україні?
— Тут не потрібно впроваджувати чогось надзвичайного. Це насамперед прямування до людей з Божим Словом. Тобто, в першу чергу, катехизація: навчання людей правдам віри. Я знаю, що тут, в Україні, багато років не було такої можливості. Батьки чи бабці передавали дітям лише головні правди віри, вчили молитися, заохочували до участі в Божій Службі. Але вони не були приготовлені до того, щоб допомагати дітям поглиблювати правди віри наукою катехизму. І сучасна молодь не заглиблена, не ознайомлена, не поінформована. Тому їм треба говорити про Церкву, про її вчення, про Євангеліє. А після цієї катехизації кожен може обрати спосіб, у який хоче переживати свою релігію. Бо самих знань недостатньо. Адже головне – переживати зустріч із Господом. І тому в нашій Церкві є багато мирянських рухів: «Світло життя», Неокатехуменальна Дорога, Віднова у Святому Дусі, Рух чистих сердець, Легіони Марії і багато інших. Тут безліч пропозицій, і кожен може вибрати, у який спосіб хоче переживати свою віру, свою любов до Господа, який спосіб молитви йому найбільше відповідає.
— РКЦ в Україні традиційно асоціюється з Церквою церковних меншин. Як, на Вашу думку, поєднати турботу Церкви про збереження мов і культур меншин і відкритість на всіх, яка визначає вселенськість, тобто католицькість Церкви?
— Церква Латинського обряду в Україні є Церквою для всіх. Це не польська Церква, як часто її називають (або для когось вигідно говорити, що РКЦ є Церквою польською). Це неправда. Ми є Католицькою Церквою в Україні, в якій всі можуть знайти своє місце. Адже не говориться, що Греко-Католицька Церква лише для українців – там є й інші. І ця Церква є не лише в Україні, а також і в інших країнах. Так само і з Церквою Латинського обряду. Наша Церква є і в Німеччині, і в Польщі, і в Італії, і в Іспанії, і в багатьох інших країнах. Схоже, як тут – до неї належать люди різних національностей, які висловлюють свою віру різними мовами.
Звичайно, в Україні основною мовою є таки українська. Але, якщо будуть великі польськомовні спільноти, то будемо відправляти Богослужіння польською. Якщо будуть україномовні спільноти, то будемо відправляти українською. І так само з іншими мовами: словацькою, угорською, російською і т.д. Тобто ми йдемо назустріч потребам вірних. Трапляється також, що Літургію служать кількома мовами: наприклад, одне читання читають польською мовою, Євангеліє – українською, молитва вірних здійснюється різними мовами присутніх. Бо тут найголовніше, щоб це була мова комунікативна.
У червні ми проводили зустріч для міністрантів (прислужники священика під час Літургії – РІСУ). Ми розділили хлопців на дві групи: українську і польську. Українська група була набагато більшою. Це ще раз показало, що мусимо катехизувати українською мовою. Та не раз зустрічаємося з критикою – нам закидають, що ми українізуємо. Але Церква Латинського обряду тут є Церквою в Україні, а не є якоюсь національною Церквою. І тому до нашої Церкви можуть прийти всі, хто хоче.
— Столиця Митрополії РКЦ в Україні знаходиться у Львові. У Ваших планах є перенесення її до столиці, як це зробили із своїм центром греко-католики?
— Римо-Католицька Церква ніколи не прагнула підкреслювати свою владу, бо вона є Церквою служебною. А Львівська митрополія колись була другою найстарішою митрополією в Польщі. Отже вона має довге історичне коріння. І так як більшість вірних латинського обряду знаходяться у Західній Україні, то наразі немає потреби переїжджати до Києва. У майбутньому можна буде подумати про другу митрополію в Киві, бо межі Церкви тут дуже широкі. Наявність декількох митрополій є і в інших країнах. Але це лиш для поліпшення організаційних та адміністративних справ. Тут не йдеться про престиж, а про краще виконання душпастирства і адміністративних справ.
— Покоління свідків віри, які пронесли її через час гоніння атеїстичного режиму, повільно відходить до Господа. У Церкві нині приходить нове покоління. Яким чином цьому новому поколінню передати віру, в якій формі, якими засобами?
— Тут важливо мати контакт з молоддю. Це організація різних форм праці з молодим поколінням. Бо молодь є майбутнім Церкви і майбутнім народу. Можна організувати зустрічі в малих групах при парафії. Також молодь дуже охоче бере участь у паломництвах. Треба організовувати релігійні фестивалі: музичні чи кінофестивалі. Це заходи, на які молодь охоче прийде. А після того можна проголошувати їм Боже Слово, інформувати і навчати їх.
Так само тут слід розвивати душпастирство родин, вчителів, медиків. Тобто дійти до окремих суспільних груп. Також старатися творити університетські душпастирські осередки, капеланське служіння в армії і у в’язницях, служіння хворим. Потрібно не чекати доки люди прийдуть до Церкви, а виходити їм назустріч.
— РКЦ відома своїми чисельними мирянськими рухами і спільнотами. Що Ви робитимете для піднесення ролі мирян у євангелізації і житті Церкви в Україні?
— Як знаємо, в Церкві є священство сакраментальне і священство загальне. І тому ми виховуємо вірних так, щоб вони також почувалися відповідальними за місію проголошення Євангелія – не тільки прикладом життя, а також і словом. Це можуть бути світські катехити і відповідальні особи, які можуть організувати роботу в різних групах. Такі особи можуть бути залучені, наприклад, до душпастирства родин, студентства та інше. Миряни також організовують різні спеціалізовані конференції, тренінги та інші заходи.
— Іван Павло ІІ говорив про світ комунікації як про „найперший Ареопаг нашої доби”. РКЦ на Заході дуже широко використовує мас-медіа для євангелізації. Чи не думаєте в Україні використати цей досвід і як саме?
— Відомо, що ЗМІ мають великий вплив на формування ментальності через передачу певної інформації. Отже це добрі засоби в залежності від того, для чого використовуються і що ними передається. Це також дуже дорогі засоби. А наша Церква в Україні ще до сих пір зустрічається з великими проблемами. І до цього часу більшість уваги було звернено на відбудову структур, на будівництво і ремонт церков, плебаній. А тому цій сфері не було присвячено багато часу. Але це добрі засоби – радіо, ТБ. Їх треба використовувати, бо, наприклад, є багато людей старших і хворих, які не можуть прийти до церкви. Є багато таких, які ще не знають Бога, але шукають. І вони можуть скористатись цими засобами, щоб довідатись більше про нашу християнську віру.
Важливу роль має на сьогодні Інтернет, тому варто провадити Інтернет-сайт, який інформуватиме навіть ту ж саму молодь. Також й інші засоби – газети і журнали – повинні відповідати ментальності сучасних людей.
— Нещодавно, виступаючи на Ватиканському Радіо, Ви заявили, що прагнете нести своє служіння «в дусі братерського та екуменічного порозуміння». У чому проявлятиметься екуменізм його Високопреосвященства Мечислава Мокшицького?
— Це не тільки мій екуменізм. Він повинен і, думаю, буде проявлятися в любові, у взаєморозумінні, в зустрічах і в розв’язанні важливих питань. І, наскільки це буде можливо, ми старатимемось організовувати різні симпозіуми, Тиждень молитов за єдність християн (всесвітня молитовна практика, відбувається щороку 18-25 січня – РІСУ). Тобто бути разом, пізнавати один одного і таким чином будувати зв’язки у взаємній любові і розумінні.
— Дякую за розмову, Ваше Високопреосвященство.
Довідка РІСУ: Митрополит у Західному обряді – це координаторська функція в межах певної території (декілька дієцезій). В одній країні може бути декілька митрополій. Оскільки Главою помісної Церкви Латинського обряду є Глава Конференції Єпископату, який необов’язково має бути митрополитом.
Розмовляла Світлана ЯРОШЕНКО.
Фото: http://www.risu.org.ua
Львів, 19 листопада 2008 року
http://www.risu.org.ua
Уважаемая редакция НХМ, заголовок этого интервью на Вашем сайте несколько некорректен. Владыка Мечислав - не просто “Экс-секретарь Папы Иоанна Павла ІІ”, но нынешний Предстоятель Римо-католической Церкви в Украине. Обратите, пожалуйста, на это внимание и проявите уважение к Архиепископу Мокшицкому и всем верным Католической Церкви в Украине
Давайте не будем цепляться....Хотя я предпочитаю оф.титул,не предстоятель,что боьше характерно для православной церкви http://ru.wikipedia.org/wiki/Предстоятель , а Викарный Архиепископ Львовский католиков латинского обряда (на Украине)